Рік 2017: куди підключити свою електрогітару?

Розпочну цьогорічний дайджест з жаданівської цитати: «Стрес – це коли ти граєш на електрогітарі, а в залі немає електрики». Вихованці комсомольської школи люблять проробляти такий фокус з юними ентузіастами – вимкнуть електрику на щитку, наївний ідеаліст бігає по залу, метушиться, тикає у всі розетки, а комсомольці собі регочуть: «Схоже, не такий ти вже й крутий рокер, як розповідав?!». Не дайте себе обманути. Ми ще так вжаремо, що шиби повилітають. Майже кожен місяць надміру приправлю якоюсь літературною цитатою, що назбирав протягом року – потрібно ж їх якось використовувати. 

СІЧЕНЬ

Коли надсилаєте рукопис у Nature, то у відповідь отримуєте щось типу – «Любий авторе, не хвилюйтесь, ми отримали Ваш рукопис. Протягом наступних двох тижнів його перегляне редактор і відразу ж напише Вам про його подальшу долю». Для цього не потрібно мати тисячу працівників, мільйони доларів, чи столітню репутацію! Дорогі редакції більшості українських наукових журналів, може саме з цього розпочнете своє сходження в Scopus, а не з постійних засідачок і переписувань списків літератури справа наліво і зліва направо? 

ЛЮТИЙ 

Старі кадри, що роками противилися автоматизації українських бібліотек, нікуди не поділись. Про них подбали. Про них домовились. Тому, коли якийсь керівник б’ється у груди і розповідає про неминучі успіхи інформатизації, пригадую Жадана – «Коля любив хай-тек, але мав проблеми з проводкою». 

БЕРЕЗЕНЬ

Алексієвич переповідала анекдот про совок – злий як собака, а мовчить як риба. Лячно совковим громадянам переходити на персоналії коли говорять про академію, чи міністерство. Водночас, переконаний, що чиновники й не бояться бути названими поіменно, адже вважають, що достатньо їм поманити пальцем і більшість критиків відразу перейде на їх бік «бо й самі так хочуть». І наймерзенніше те, що вони часто праві. 

КВІТЕНЬ 

На наших бібліотечних конференціях страшенно нудно. Ніхто з топових доповідачів не приїздить, нікому це не потрібно, як і самі доповіді. Марнославство, звіт і селфі. Відтак, не зрозуміло, як українському бібліотекарові гартуватись до світових форумів – як відточувати методологію, перевіряти перші результати, заготувати кілька питань-відповідей для дискусій? Чи це люди готують себе заздалегідь бути закордоном фуршетними блазнями? 

ТРАВЕНЬ 

Все лаюсь, і лаюсь, а варто й похвалити рідненьке бібліотекознавство! Он журнал Національної академії медичних наук України «Астма та Алергія» опублікував статтю про оздоровчий ефект чудотворних ікон і переміг у номінації «Смітниковий журнал-2017», а наші фахові бібліотекознавчі видання поки мовчать про вплив чудотворних ікон на ріст книговидачі, чи зміну показника обертаності фонду. 

ЧЕРВЕНЬ 

Бібліотекарі, потрібно апелювати до грошей, які втрачають наші організації, коли неефективно використовують великі дані. А ми знову збиваємось на манівці і обираємо найнудніший напрямок – збирати та зберігати. Для чого? Для кого? Невже не краще почитати трішки про Фішера і Баєса? 

ЛИПЕНЬ

Грантові посиденьки а-ля «ми боремось з плагіатом» дуже схожі на кіношні зустрічі анонімних алкоголіків – «Доброго дня, я український університетський посадовець десятого левела і раніше я списував, бо я, свята наївність, не знав, що це погано». Якщо ти, український бібліотекар, підтакуєш таким лицемірам, то ти продався за безцінь. Якщо ж ти збунтуєшся і спробуєш приганьбити безсоромників, то залишишся один. 

СЕРПЕНЬ 

Бібліотеки внз укладають один наперед одного списки журналів, нібито для викладачів, де їм, бідняткам, публікувати свої роботи. Маячня! Хоч комусь такі списки реально допомогли?! Запитайте у людей, які пишуть, як це насправді працює, бо поки як у Чехова – «Она у меня эманципе все у ней дураки только она одна умная». 

ВЕРЕСЕНЬ 

«Вибач уже на слові – ідеї» – хвилювалась героїня Забужко, щоб її слова не прозвучали надто інфантильно, чи пафосно. Восени знову змінив роботу. Переконаний, що будь-які посади, чи титули потрібні для того, щоб отримати можливість реалізувати свої ідеї, а не для того, щоб роками боронити стільця від зазіхателів. 

ЖОВТЕНЬ 

Кундера якось написав про Національну бібліотеку України імені В.І. Вернадського – «І вони вирішили залишити її на вічний спомин у руїнах, щоб якийсь поляк чи німець не зміг їм докорити, що вони мало страждали». Якщо в 90-х це ще якось можна було зрозуміти, то тепер залишився лише суцільний спротив і несприйняття

ЛИСТОПАД 

Уельбек жартує – «Я був цілком і повністю готовим до століття інформації, тобто не готовим ні до чого». Дуже важко спрогнозувати, які навички і вміння знадобляться майбутнім інформаційним спеціалістам, але так хочеться, щоб все не закінчувалось банальним фактом отримання диплома. 

ГРУДЕНЬ 

Помилився Курков, коли писав, що божевільні ідеалісти вимерли як клас, а залишились тільки божевільні прагматики. Здавалося, що маю тепер більше часу, більше грошей… є навіть безвіз і мовний багаж на рівні just a burger and a drink, please. Проте, у цю новорічну ніч все рівно загадаю повернутися наступного року в бібгалузь і не кажіть потім, що я вас не попереджав.

2 коментарі:

  1. Дуже зворушливо. Липень відчув на своїй шкірі.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Паралельно можна ще дізнатися, що ти кремлівський агент якого заслали, щоб дискредитувати псевдонауковця-патріота-копіпастера.

      Видалити