Нові старі способи наповнення інституційних репозитаріїв

Джулі Келлі та Лінда Іллс пропонують невеличким науковим журналам переїздити на сторінки відкритих інституційних архівів, щоб мінімізувати власні видавничі витрати та збільшити свою читацьку аудиторію. Багато маленьких університетських видань зараз розміщено на ненадійних серверах, то ж вони сміло можуть випробувати потуги власних установ. Водночас, самі упорядники інституційних репозитаріїв, також, можуть вишукувати відповідні предметні галузі, які б відповідали профілю їх установ та запрошувати власників цих видань до розміщення публікацій на сторінках архіву. 

AgEconSearch – відкритий архів з економіки сільського господарства
Завжди недолюблював подібних способів наповнення інституційних архівів і далі переконаний, що такі проблеми переслідують ті репозитарії, які було створено штучно, без урахування реальних потреб установи. Однак, як бачите, тепер це цілком серйозно рекомендують на сторінках провідного фахового журналу. 

Так само, Елата Екслін ділиться успішним досвідом бібліотеки Університету Нью-Гемпшира і закликає активно розміщувати студентські роботи (особливо старшокурсників) в інституційному репозитарії. Схоже на ситуацію з багатьма вітчизняними журналами, які задумувались як суворо наукові, але потім, щоб хоч якось сформувати номер, редакції готові прийняти бодай щось.

2 коментарі:

  1. Напружує фраза "...самі упорядники інституційних репозитаріїв, також, можуть вишукувати відповідні предметні галузі, які б відповідали профілю їх установ та запрошувати власників цих видань до розміщення публікацій на сторінках архіву"... Профіль установи - це одне. А інституційні архіви, які накопичують інтелектуальне надбання самої інституції, - це зовсім інше. Тут порушується сама філософія організації інституційних репозитаріїв.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Це залежить, яку політику обрала установа... можливо, й не було жодної "філософії організації", тож нема що порушувати.

      Видалити