Квартет Крилова від Львівської міської ради

Ірина Подоляк: «Розуміємо, якщо 20 років не ставили до людей жодних запитань і вдавали, що не існує публічних бібліотек, то тепер треба щось робити. Але рік минув, і нічого не змінилося. Бібліотекарі не знають, хто живе в їхньому районі, як мають знайти свою ідентичність, не виявляють ініціативи, а заходи часто проводять для галочки: до Дня матері, Дня бібліотекаря, дня народження Кобзаря тощо. Коли ми щось пропонуємо, чуємо стандартну відповідь: «Ми це все знаємо. Ви нам нічого нового не сказали». Тоді в нас виникає логічне запитання: чому ж нічого не роблять? <…> Якщо поглянути на бібліотечні звіти, виникає враження, що в бібліотеках просто кипить життя. Але коли я заходжу в бібліотеки, завжди чую те саме: «Ще немає людей, але за годину буде відвідувачів 20». І коли не прийдеш — завжди те саме».

Для тих, хто в танку, підповім, що саме з Іриною Подоляк, начальником управління культури Львівської міської ради, пов’язують ідею міського управління культури щодо роботи дорослих бібліотек у вечірній час

Нібито слушні речі говорить пані Ірина, АЛЕ переконаний, що проблеми львівських бібліотек криються далеко не в графіку роботи. 20 років дорослі бібліотеки Львова на очах міськради перетворювались на руїну під керівництвом альтернативно одарованих керівників, яких та ж міськрада і призначала. А нині міські очільники довіряють тим ж керівникам реорганізовувати бібсистему міста?! 


Відтак, підозрюю, що закінчиться усе ця косметика та імітація дуже передбачувано – директори ще з обіду йтимуть додому, а рядові бібліотекарі темними зимовими вечорами виконуватимуть маразматичні розпорядження спущених згори керівників: без користі, без читачів, без фонду, без надії.

16 коментарів:

  1. "Далеко не в графіку"("і не тілько у Львові!"), але у ньому, клятому, теж! Все життя працюю з 8-9 ранку до 7-8 ввечері, і ніколи не можу потрапити у жодну публічну бібліотеку! Бо ж пані приходять на 9, а о шостій вже кажуть "гуд-бай", і скиглять, що мало відвідувачів! Молодець, львівська чиновниця. Розбурхала "спляче царство".

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Де нові надходження, де доступ до Інтернет, де адекватний план розвитку?.. Мені от пощастило побувати у кількох філіях - і що Ви там робитимете о 8-й вечора?? Хвилин 15 вистачить, щоб оцінити масштаби катастрофи.

      І як завжди - винних немає, винна система... Рулять ті ж самі, і так само бездарно, а рикошетом відповідатимуть ті, від кого, насправді, мало що залежить.

      Видалити
  2. та однозначно - що робити ввечері в бібліотеці, переглядати старі журнали? Звичайне продовження часу роботи бібліотек, особливо тих у віддалених районах, не дасть нічого, абсолютно. Ну забреде випадковий читач, огляне полиці з тими старими, ще радянськими виданнями, які бачив ще в шкільні роки, і що далі? За чим йому йти наступним разом в бібліотеку, навіть якщо вона до 9 вечора працюватиме?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Цілковито погоджуюсь - в основному видання навіть не 90-х, а ще радянських часів. І, водночас, у згадуваних дитячих - такого і близько не побачиш. Відповідно, закрадається підозра - може все-таки справа не в графіку?

      Гадаю бібліотекарі готові працювати і 24/7, але працювати, а не даремно гаяти час та енергоресурси.

      Видалити
  3. Мені пощастило побувати у багатьох різних (переважно медичних) бібліотеках. Висновок – все залежить від директора. Найкращі (на мій погляд, а не на погляд УБА) медичні бібліотеки (РОЗВИВАЮТЬСЯ при будь-якій владі, будь-якого кольору). Це помітно! Навіть дистанційно. Працюють і мають, більше-менше, але ПОСТІЙНО РОЗВИВАЮТЬСЯ! "20 років дорослі бібліотеки Львова на очах міськради перетворювались на руїну". А дитячим більше пощастило? З керівниками – так! Там де не працювали, там й працювати не будуть, якщо систему судити про бібліотеку лише за звітом не зламати. Підтримую – "Молодець, львівська чиновниця!". Зміни потрібні. Й не лише графіку роботи.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Зміни потрібні. Наприклад, об'єднати дитячі, юнацькі, дорослі і довірити оновлені публічні керівникам дитячих?

      Видалити
    2. Впевнена, що талановитий керівник здатен зрушити справу, згуртувати та спрямувати у потрібному напрямі колектив, знайти компроміс з керівництвом. Щодо доцільності об'єднання – це складне питання. Але якщо все одно "директори ще з обіду йтимуть додому", то не краще було б, щоб директорів стало менше :) ? Є досвід інших країн, де публічна бібліотека - для всіх.
      Й ще хочу розповісти про власний досвід. Працюючи в НБУВ (1991-2007), декілька разів була свідком скорочень у бібліотеці. Кожен раз схема була та сама – починалося зміцнення дисципліни. Хтось відразу подавав заяву на звільнення. Якщо працівник був потрібен, його умовляли залишитися й надавали якісь привілеї. А інші йшли собі… Деякі з них зараз досягли тих вершин, котрі й не снилися їм у НБУВ. Напевне, залишившись у бібліотеці, вони все одно не змогли б реалізувати свої бізнесові здібності. Треба дивитися на зміни позитивно, шукати у нових обставинах шлях до розвитку, а не мріяти про маразматичні розпорядження.

      Видалити
    3. І на моєму шляху траплялися такі приклади, можливо для окремих індивідів вийшло на краще... однак мені все рівно дуже прикро, що вони так і не змогли (чи точніше - їм не дали) реалізуватися саме у бібсправі.

      Видалити
  4. Пів дня пригадую свій перший відділ в НБУВ. Вибачте, що псую Ваш блог. Але, мабуть, наболіле потрібно висловити. Мене приймав на роботу Микола Іванович Сенченко (нині - директор Книжкової палати України, після НБУВ - проректор Києво-Могилянської академії, проректор Київського інституту культури (КНУКіМ)). Заступником Миколи Івановича був Олексій Васильєв (нині директор "Інформатіо-Консорціум"). Керівником відділу - Володимир Васильєв (нині директор ТОВ "Вітрильницька Академія", ТОВ "ДЗ Імпорт-Експорт"). У відділі працював Сергій Арабаджи (засновник ТОВ Хотлайн (Hotline.ua) та ITC Publishing ("Компьютерное обозрение", "Домашний ПК", "Autocar", " DFOTO", " Mobility" та ін.). З приходом у бібліотеку пана Онищенка з відділу з Володимиром Васильєвим пішли 5 співробітників спочатку у банк INKO, потім вони перейшли у інші комерційні банки. Серед них, мій чоловік. Важко уявити, як склалося наше подружнє життя, якби ми вдвох працювали у бібліотеці :)). Ірена Вархотова стала співробітницею ІBS (партнер IBM). Тетяна Вікторівна й по нині працює з Олексієм Васильєвим. Фактично, у бібліотеці після звільнення Васильєвих з відділу автоматизації залишилася я, Ольга Баркова та Ірина Шень (Манько), всі напередодні декретної відпустки. Ірина зараз єдина з того відділу продовжує працювати в НБУВ. Гадаю, що ніхто не шкодує, що пішов з НБУВ. Чого б досягли ці люди залишивсь у НБУВ? Чи краще стала б бібліотека, якби вони залишились? Як на мене, то краще, що у нас є Hotline та "Компьютерное обозрение". За даними Форбс "выручка Хотлайн в 2011 году – $9 млн". Це – в тому числі, податки на розвиток культури, гроші для благодійних проектів. Я шкодую, що більше 20 років пропрацювала в бібліотеках. Не за грошима шкодую, а за втраченим часом, який можна було б використати на корисні для людей проекти.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. У мене аж таких вдалих перекладів успіху не назбирається, та і не буду бавитися у "а що якби"...

      Видалити
  5. Напевне ми змішуємо поняття. Одна справа - НБУВ, або подібна бібліотека з величезним унікальним фондом, з великими фінансовими можливостями, а інша - публічні бібліотеки у віддалених міських районах, з невеликими типовими фондами і з постійним недофінансуванням. Повернемося до ідеї реорганізації - продовження годин роботи, що це дасть? абсолютно нічого. Потрібна глобальна реорганізація, і гроші, яких нема ближчим часом не буде. Отже щоб там був золотий директор...Та він швидше всього і не буде довго триматися такої посади

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Тобто, довго триматися можуть тільки "не-золоті"?))

      Видалити
    2. А з чого потрібно починати реорганізацію? Й чи потрібно взагалі?
      Про що тут розмова? Бібліотекарям, які готові працювати 24/7, запропонували змінити графік роботи. Очікується, що їх завалять маразматичними розпорядженнями, які вони будуть виконувати при відсутності директора. Ніби сама присутність на роботі директора, дуже допомагає в роботі.
      Для розвитку бібліотек спочатку потрібні гроші? Чим більше – тим краще?
      Місяць тому, майже водночас, прочитала оголошення мінкульту Росії про тендер на розробку єдиного читацького квитка на суму 7,5 млн руб та повідомлення про "Єдину картку читача бібліотек вищих навчальних закладів Харкова". Чи витрачали гроші в Харкові на цей проект? Чи потрібен такий проект для бібліотек України та, зокрема, публічних бібліотек у віддалених міських районах? На мій погляд мова йде про крок на зустріч читачеві, збільшення користувачів окремої бібліотеки, крок до ефективної організації міжбібліотечного абонементу та головне – до співпраці бібліотек, взаємодопомоги, гуртування для спільного вирішення проблем. Ми не розуміємо один одного, від того не можливо домовитись та протистояти подальшій руйнації бібліотек.

      Видалити
    3. Можливо я упереджений, але підозрюю, що більшість бібочільників не змогли б конкретно відповісти навіщо і скільки грошей потрібно. Тому і не можемо домовитися, адже люди керуються іншими мотивами.

      Видалити
  6. Розмірковувала, чи можуть довго триматися тільки "не-золоті" директори? Чомусь згадала про Бориса Возницького. Чи був він "золотим директором"? Чи добре фінансували музеї у повоєнних Винниках та у Львівській області в усі часи? Чи можна порівнювати музеї та бібліотеки? Я дуже люблю Львів! (Цікаво, чому для Могилянської Бібліотекарки він – "клятий"?) Люблю Львів за ту спокійну інтелігентність при будь-яких обставинах, гостинність, надкреативність у виживанні (це коли у музеях, театрах, кафе-ресторанах ти готовий оплатити й пожертвувати на розвиток, а не йдеш з відчуттям, що з тебе останню копійку зідрали ні за що). Мені здавалося, що після "Криєвки", більш цікавого закладу не придумати, але придумують! Але це знов не про бібліотеки :(! На Київщині у Переяслав-Хмельницькому всім відоме ім'я Михайло Сікорський. Доля його дуже схожа на долю його колеги – Бориса Возницького. Про нього кажуть, що він був "золотий директор". Це я чула від його підлеглих після його смерті й говорилося щиро, не для "публіки". Зі слів співробітниці музею, він ні кого ніколи не примушував працювати, просто поряд з ним було соромно не працювати чесно.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. це стосувалось графіку, і аж ніяк не Львову! Повірте, я люблю Львів не менше:-)

      Видалити