Не намагайтесь повторити вдома

Цікаве дослідження від Юдит Бар-Ілан і команди – Beyond citations: Scholars' visibility on the social Web. Щоб дослідити, чи існує якийсь зв'язок між традиційними цитуваннями та поширенням наукових документів у мережі Інтернет, було зібрано дані про 57 доповідачів 2010 Leiden STI Conference: кількість цитувань їхніх документів у WoS і Scopus, наявність персональних веб-сторінок та профілів у соціальних мережах. Висновки, як прийнято серед науковців, неостаточні – зв'язок ніби є, але поки рано про щось говорити, слід краще зрозуміти, як і чому вчені використовують веб-інструменти. Попри це, виявилось, що кількість додавання документів у закладки Mendeley достатньо точно співвідноситься з кількістю цитувань цих документів у Scopus


Знову ж таки, дуже шкода, але дане дослідження неможливо повторити серед вітчизняних бібліотекознавців. Якщо ще цитування у Scopus, чи Web of Science, можна було б якось замінити на цитування у Google Scholar, то альтернативні пояснення байдужості до ведення персональних сторінок – знайти не так просто. 

Переключитися на іншу наукову дисципліну – також не варіант, адже не помітно, щоб у решти вітчизняних науковців справи були набагато кращі. Візьміть хоча б сторінки кафедр внз – деякі не оновлюються роками! Звичайно ж, є і українські Інтернет-активні науковці, однак, якби вони були у більшості, то такого б жопєца не було. 

Ось такий патовий парадокс: перспективи у альтметрікс є, Інтернет є, науковці є, публікації є, а дослідити все це – зась!

2 коментарі:

  1. "пояснення байдужості": у відсутності мотивацій. І справжніх науковців із справжніми дослідженнями. Для інших - поки не буде залежності індексу цитування (+всього альтметричного коктейлю) до рівня платні, ймовірності отримання гранту, місця роботи тощо - зась. А бібліотекознавці - Ви серйозно? у нас є?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. При такій кількості бібліотек - звичайно є! Однак, при частій відірваності теорії від практики, підозрюю, що у нас передача знань може відбуватись і за допомогою усної традиції.

      Звідки з'явитися такій залежності (не бібліотекознавстві, а в українській науці)?! Ті, хто встановлюють правила - пишуть їх під себе (передбачені там, до речі, і зп, і місця, і гранти, і цитування... і усе це за елементарні плани і звіти). Решту зрозуміти можна - або бавишся за такими правами, або бавишся з розстановкою товару у супермаркеті.

      + Культура підтримки перспективних науковців ще та - швидше, усім селом видряпаємо очі людині з високим h-індексом (щоб не ви****вався), ніж визнаємо очевидне імхо.

      Видалити