Ефект плацебо в бібліотечній справі

Ніби самозрозуміле твердження – читачі звертаються до бібліотеки задля задоволення власних інформаційних потреб. Немає потрібних документів – немає задоволення. Однак, серед бібліотекарів існує міф: читачі приходять у бібліотеку за «живим спілкуванням». Згідно даного переконання – розніжений увагою та інтелектуальною бесідою читач, покидатиме стіни бібліотеки задоволеним, навіть за умов мізерної пертинентності. Подібно як і в медицині, позитивний результат тут пов'язаний з підсвідомими психологічними очікуваннями користувача.




Звичайно, одна сторона кричатиме, що усе це маячня, інша ж переконуватиме, що так воно і є… А чому б не поставити крапку у цій суперечці шляхом коректно поставленого експерименту? Так, це одне з анонсованих завдань. Долучайтесь до вирішення і пропонуйте свої. 

Що потрібно? 2 бібліотекаря (один видасть усе потрібне у суворому робочому режимі, інший – менше половини, але витратить значно більше часу на спілкування) і фокус-група (різний вік та освіта). Збір результатів за допомогою короткої анкети. 

Перешкоди: 1) Використовувати «ефект плацебо» (якщо він справді існує) вміють не всі. Як знайти потрібного бібліотекаря? 2) Задля об’єктивності фокус-група не повинна знати, що насправді досліджується. Як «обманути» і при цьому підготувати усі потрібні документи?

14 коментарів:

  1. Кто ж нам разрешит эксперименты над живыми людьми проводить? :)

    Но я вам, pan.bibliotekar, и без всяких экспериментов скажу, по опыту (20-летнему), что некоторые читатели - да - приходят в библиотеку и за общением в том числе. Пенсионеры, например... И не только...
    Хотя, спорить не буду, у подавляющего большинства читателей вполне конкретные информационные потребности. Стараемся удовлетворять! :)

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. З пацюками було б значно простіше) Якщо так, то в результатах ми побачимо залежність між виникненням ефекту та віком користувачів.

      Видалити
  2. в університетській (академічній) бібліотеці ніякі балачки-ритуальні пісні-пляски- замість отримання інформації не пройдуть, і "до ворожки не ходи".....

    ВідповістиВидалити
  3. Тим то й відрізняється академічна від публічної. У нас дуже багато самотніх літніх людей, яким потрібно, щоб їх вислухали. І це не завжди інтелектуальне спілкування. І в цьому також проявляється соціальна функція публічної бібліотеки. Живе спілкування це, передусім, читач-читач. Маю на увазі різні клуби, об'єднання, живі форми масової роботи

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Підозрюю, що в цей розподіл, на читачів публічних і академічних бібліотек, багато в чому штучний. Не обов'язково читач (не фонд!) різниться аж так радикально. На кафедрах достатньо літніх людей, і ви і ми орієнтуємось не лише на них. Так навіть цікавіше дослідження - Чи впливатиме на результати вид бібліотек? Як сильно?

      Видалити
    2. Літні люди в академічних - це ж зовсім інша категорія: доценти, професура, інтелектуали. Цікаво, а скільки у вашій академічній бібліотеці людей похилого віку, які не мають вчених ступеней. Колишніх робітників, працівників сфери обслуговування і т.д

      Видалити
    3. Тотальна більшість це студенти, але люди похилого віку без ступенів також є. Щоправда, відсоток їх виявиться незначним.

      Видалити
  4. У нас є читач, який приходить до бібліотеки часто і завжди(!) із свіжим пристойним анекдотом )) І чим більше слухачів у цей час, тим більше задоволення отримує цей читач)) Інколи, люди дуже потребують спілкування)) А є інший читач, який щодня приходить читати свіжі газети, бере мовчки приготовану підбірку та навіть інколи забуває казати дякую) читає і мовчки йде) Кожному - своє.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Звісно бувають винятки. Однак, питання - Чи це такі винятки, що підтверджують правило?, Чи "плацебні" і "прагматики" справді співвідносять приблизно 50/50?

      Видалити
  5. Я б бажала в ідеалі "задовільнити інформаційні потреби" в процесі "живого спілкування". І деякий час тому так і було. Зараз по першому пункту справи кепські, тому й вигадуємо, як зберегти читача. Бо сподіваємось все ж на кращі часи.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Де ж з понад 1 млн. книговидач і 40 тис. користувачів знайти час на "живе спілкування"?! А чому зараз кепсько із "задоволенням"? Комплектування?

      Видалити
  6. Як бібліотекар, можу запевнити, що живе спілкування необхідне і читачам, і бібліотекарям, однак що за шаблонна думка, що якщо бібліотекар комунікабельний, то значить це позначиться на якості бібліотечних послуг (не всю літературу видасть тощо?). Я, приміром, саме завдяки спілкуванню виявляю тонкощі читацьких потреб, а тому можу допомогти активніше. Буває ж приходить читач, просить один журнал, його немає і він розчаровано іде геть. А насправді ж, що виявляється у розмові, йому підійде й інша стаття на таку-то тему, або він не розібрався у каталозі і т.д...
    як на мене, спілкування - це корисний процес

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Звісно корисний процес, але за певної кількості користувачів це просто недозволена розкіш самотужки виясняти читацькі інтереси, чи вчити користуватися каталогом.

      Однак, питання залишається актуальним - мила розмова задовольнила читача, чи все-таки документи, які вдалось знайти завдяки розмові?

      Зараз просто не маю ні часу, ні можливостей, щоб поставити цей експеримент, але дуже сподіваюсь, що цього року таки вдасться його провести.

      Видалити