А-ля «пропрацюєте стільки скільки я»

Микола Тимошик: «Два роки тому мені довелося побувати в Острозькому музеї книги. Директорка музею з гордістю опо­віла київському гостеві, що в її трудовій книжці — лише один запис: ось цей музей. Мовляв, усі сили і знання віддано цьому дітищу. А особисто мені було прикро й соромно пізнавати змістову частину експозиції, яка практично не зазнавала бодай косметичного втручання від... 1985 року. 

Оформляли цю експозицію ленінградські вчені. Тому й промовляє з кожного стенду ідеологія радянської системи. Вдумаймося у змістову домінантну, скажімо, ось цього крупно набраного тексту, який відкриває експозицію: «Друкарство, виникнення якого на території країни (Якої? — Авт.) пов’язане з іменем російського першодрукаря Івана Федорова та його діяльністю в Москві, Білорусі, на Україні (знову це принизливе «на». — Авт.), сприяло становленню зв’язків між братніми російським, українським та білоруським народами».

Спробував я віднайти в експозиції музею бодай згадку про Степана Дропана або принаймні книжку І. Огієнка «Історія українського друкарства», де багато сказано про дофедоровське українське друкарство. Але — даремно. Тут про неї тільки чули, проте не змогли придбати, бо книготоргівля, мовляв, розвалилася...

До музею, як і раніше, мало не щодня приводять цілими класами школярів із навколишніх районів та областей... З чиїх текстів засвоюватимуть вони українську історію? На запитання, чому за роки української незалежності в експозиції не змінено жодного рядка тексту, директорка острозького музею прямо відповіла: «Немає коштів, он два роки покрівля тече, а ви про якісь речення»...