Буккроссинг в Україні: на тобі боже, що мені не гоже

У попередньому (місцями мемуарному) пості я намагався показати «як воно колись було». Тепер спробую описати – «як воно є». З усіх різновидів буккроссингу відносно прижився – «за допомогою безпечних місць». Чому? 99% що комусь це потрібно для якоїсь звітності, демонстрації псевдо-передовитості, компенсації крєатіффності… (імхо). Ось, наприклад, буккроссинг на одеському пляжі – детективи Донцовой, класіка, твори марксізму-лєнінізму. Ви уявляєте, щоб хтось «забув» це у скверику і стукав по клаві: ахтунг! пушкін іздатєльство класікі і соврємєннікі там. Та «завтикай» ти хоча б Памука, чи Шульца! Бачив я і ті полиці бібліотек і книгарень – старий, часто шкідливий, вкритий пліснявою порожняк. Словом, перефразовуючи футбольного коментатора – такий буккроссинг нам не потрібний. P.S. У лівому кутку свіженький фотофакт – буккроссинг у книгарні «Є» (м. Львів).

2 коментарі:

  1. Теж планували розмістити у своїй бібліотеці точку букроссингу за схожим принципом, тобто "на тобі боже, що мені не гоже". Але вчасно передумали. Натомість організували Книжковий клуб, в якому люди можуть обмінюватися між собою цікавими для них книгами, приносячи їх з домашніх бібліотек. Бути користувачем бібліотеки при цьому не потрібно.

    ВідповістиВидалити
  2. Цікаво. Я от не знаю, що краще (краще мабуть із залученням видавництв). Поглянув би на порівняння величин такого книгообміну з книгообміном змальованого мною буккроссингу.

    ВідповістиВидалити