Впродовж Тижня Відкритого доступу так і кортить роздавати на право і на ліво безвідповідальні поради видавцям вітчизняних наукових журналів. Не секрет, що кількість потенційних авторів багатьох наших академічних видань дуже часто значно переважає кількість їх потенційних читачів. Всім потрібно публікуватися, але читати нас не заставиш! За таких розкладів, видавці спокійно можуть брати плату за публікацію і витрачати частину виручених коштів на популяризацію видання серед читачів, зокрема й гарантувати його відкритість.
Та знову нам заважає божевільне законодавство, згідно з яким для включення електронних видань до Переліку наукових фахових видань України потрібні такі бздури як, наприклад, подавати в МОН два зброшуровані примірники останнього номера видання на паперовому носії, чи надсилати видання до одержувачів обов’язкового безоплатного примірника.
Звичайно, знайдеться нечисельний науковий авангард, який просто помахає ручкою, або ж навіть скрутить на пальцях щось значно веселіше, Переліку наукових фахових видань. Однак, більшість вітчизняних видавців захоче мати офіційну посвідку від МОН про те, що їхнє видання справді до біса наукове і фахове.
 |
| Свідоцтво про державну реєстрацію Всеукраїнського науково-виробничого журналу «Цукрові буряки» |
Тому, ми знову винаходимо свій власний і ніким незбагнутий шлях наукового видавництва – друкуємо 100 примірників електронного (!) журналу, е-копії цих примірників передаємо у відкритий доступ на портал НБУВ, а більшу частину паперових версій відправляємо у підвали, щоб потім списати.
Можна продовжувати жити надіями, що держчиновники колись довідаються же в Мережі існують електронні наукові журнали, однак зараз закликати вітчизняних видавців підтримувати золотий шлях Відкритого доступу і не попереджати про можливі наслідки – це просто таки безвідповідально.
Немає коментарів:
Дописати коментар