Поступ заради поступу і не просіть більшого

Здається ще Данте писав, що про себе варто говорити у двох випадках: коли тебе несправедливо звинувачують, або коли твій досвід, чи приклад, може допомогти іншим. Маю другий випадок і вирішив розповісти вам про свої стосунки з академічним бібліотекознавством. Постійно працюючи у певній галузі, неодмінно з часом відкриваєш щось нове, досі недосліджене, неописане, яке перевіряєш, упевнюєшся і прагнеш поділитися своїми висновками з професійною спільнотою. Ми називаємо цей феномен науковою комунікацією, а для сповіщення самостійно обираємо відповідні канали. Так з’являються препринти, статті, тези, дисертації, монографії… 

Відразу хочу заспокоїти молодих бібліотекарів, які ще вагаються (а чи зможу?), що опублікувати статтю, чи виступити з доповіддю на конференції, цілком реально, нескладно, і для цього не потрібні дяді, тьоті, рекомендації та інша чухня з українських реалій. Проводити дослідження цікаво, і навіть, коли вас спіткає відмова, чи зауваження «Агов, друже, ти дивишся на проблему надто однобоко» – це нормально, так люди працюють. 


Офіційно подібна наукова допитливість цінується у світі, у нашій країні, і, можливо, навіть у вашій установі. Однак, як тільки ви перейдете від загального до конкретного, то для більшості з вас життя зміниться. Ніхто звісно не проти поступу наукової думки, але не факт, що поступ повинен відбуватися саме тут, а якщо й тут, то виключно з благословення керівництва. Навіть вчорашні колеги почнуть скоса на вас дивитися, так ніби ви володієте якоюсь ганебною таємницею. 

Логічним продовження наукової кар’єри у нас вважається навчання в аспірантурі, а це вже далеко не самі дослідження. Це лавина текстів, статей, тез, звітів, іспити, виправлення, робота над помилками, заяви, форми, формуляри… На все це потрібні додаткові сили, знання, час і гроші. Що ми отримуємо на фініші (за умови успішного захисту роботи)? Папірець і певний науковий багаж, який знову ж таки буде важко застосувати, тому що «не факт же тут і виключно з благословення». 


Відтак, тим хто оступенився радять переорієнтовуватися на викладацьку діяльність. Іншими словами, вам потрібно витратити кільканадцять років на те, щоб стати визнаним дипломованим бібліотекарем-професіоналом, щоб вже ніколи не мати жодного стосунку до реальних бібліотек

Ах, ви хочете в бібліотеку?! Щоб реалізувати набуті знання на практиці? – Тоді можете залишатись під егідою досвідчених кадрів, які можливо колись таки справді відвідували лекції у ПТУ, але документ про закінчення викрали німці, коли відступали. 

Вірю, що незабаром традиційну систему наукової комунікації буде змінено, бібліотечна освіта і бібліотечна практика перестануть співіснуватимуть у паралельних галактиках, але поки що важко відповісти, для чого дослідникам вв’язуватися у традиційну наукову кар’єру.

3 коментарі:

  1. Я філолог за освітою, йшовши на співбесіду до бібліотеки дев'ять місяців тому я мала надію, що дійсно працюватиму з ІТ-технологіями, з методичним відділом...А отримала я зараз набагато більше! Я й мріяти не могла про те, що у мене буде таке величезне бажання стати тренером для сучасних бібліотекарів!
    Спочатку я боялась, що ні на яке навчання мене не візьмуть через ряд причин...Зрозумівши, що наглядаючи за бібліотечними подіями у країні, і тим, як усі розвиваються, а я шукаю інформацію про такий розвиток - зрозуміла, що треба пробувати подаватись у проекти, якими хочу займатись і які навчать мене практичним навичкам і вдалося! Форум молодих бібліотекарів 2013 у Луганську, Зимова школа 2014.
    Тепер тільки вперед! І моя мрія втілюється у реальність, адже з 18 по 21 березня 2014 року я буду працювати з кращими з кращих на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Сучасна інформаційно-бібліотечна освіта: нові вимоги". І хоч їду я туди не у ролі тренера, але це поки що...все попереду! =)

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую, що поділились власним тренінговим досвідом, але пост все-таки про наукові пошуки, традиційну бібосвіту. Гаразд... А які тоді Ваші візії щодо майбутньої бібліотечної освіти? Чи Ваші колеги котрі мають саме бібліотечну освіту також мріють стати тренерами для сучасних бібліотекарів, або у них якісь інші плани?

      Видалити
  2. Щодо офіційного навчання, то воно потрібне, але дійсно змінити формат не завадило б. Наукові публікації для мене на даний момент ще є проблемою, адже хто не стикався з цим в університеті?
    Статті мають відповідати правилам, за якими часом дуже важко слідувати.
    І мої колеги з асоцації, думаю, що теж мріють. І бібосвіта потрібна кожному, хто працює у бібліотеці, тільки формат навчання буває різним.

    ВідповістиВидалити